Київський Національний музей історії України. Екскурсійні нотатки

В роботі музеїв є одна хороша практика – раз на місяць туди пускають безкоштовно. Тобто абсолютно отакотпросто можна зайти і повештатися поміж старожитностей по повній нахапавшись вражень і емоцій. Не те що б 30-40 гривень були аж такою не підйомною сумою, але все-таки така дрібничка нічосє «дрібничка», тиждень на метро можна їздити теж відіграє важливу роль. В київському Національному музеї історії таким «вільним» днем є останній понеділок місяця. Тож у цьому пості буде невеличкий фото звіт про вояж до цієї скарбниці історії.

На вході привітна співробітниця музею запропонувала нам екскурсовода, але їй дипломатично відмовили. Все-таки всі люди освічені – хтось читав «Історію України-Руси» Грушевського, хтось цеглиноподібну книженцію «Європа. Історія» Нормана, а деякі інтелігенти дивилися всі п’ять сезонів «Гри Престолів». Це давало всі підстави вірити у власну історичну підкованість і не надто ображатися на Арсенія Петровича, що затягнув з виплатою авансу в січні.

Тому, до справи. Пройшовши невеличку кімнату з бивнем мамонта розпочинається ланцюжок залів чотирьохповерхової експозиції йдучи за котрим можна дізнатися що, коли, де і як відбувалося в наших околицях останні пару тисяч з копійками років.

Стародавні ножики первісних людей. Можливо саме вони згадувалися у тій легенді про заснування міста Париж. Мовляв, двоє українців зморені довгою подорожжю присіли в затінку дерева для сієсти. Один був більш досвідчений і помітивши, що колега ніяк не дасть раду салу порадив йому: «Толя, та шо ти там возишся, ти його спочатку поріж». Численні авторитетні літописні джерела сучасників свідчать, що якраз в цей момент поруч в очереті сиділи стародавні галли, і почувши останнє слово саме так вирішили назвати свою майбутню столицю – Поріж.

На думку деяких істориків, не тільки сьогодні, а ще й до нашої ери інтернет провайдер «Воля кабель» не надто дорожив власною клієнтурою і часто подавав шалено погану швидкість. Тому донашоерівські блогери крутились як могли - мусили вишукувати здоровецьку каменюку і «лупати ту скалу» щоб посеред неозорого степу поставити смайлик в надії, що хтось колись його таки та лайкне.

Житомирська шкарпеткова фабрика. In the beginning…

Просто аж кидає в жар. Як можна було з отакою лапкою культиватора до ЮМЗ-8 досягати хоча б якихось притомних показників по урожаю зернових. Люди крутилися як могли.

На обкладинці мого шкільного підручника з історії точно була ця репродукція з цією античною вазою.

До речі. Як то кажуть з власного досвіду. Якщо ви, перед візитом до музею пожмотилися на двадцять гривень щоб купити пару дюраселівських батарейок для свого фотоапарату будьте готові до того, що дівчині яка фотографуватиме експонати замість вас буде глибоко фіолетово на еволюцію суспільної ієрархії в давньогрецьких містах-полісах північного Причорномор'я, зміну ареалу розселення скіфів у південній Україні чи внутрнішньоплеменну структуру сарматських племен. Зате Ви матимете з пів сотні фотографій бус, які носили кобіти-представниці усих цих згаданих культур. #Спасітєнашидушбуси

Як людина, що прожила значний відтинок свого життя в оточенні манливих беззахисних колгоспних кукурядзяних полів авторитетно стверджую – оцей піфос саме те для складування кукурудзи. Розумні все-таки греки були. І роботящі. Щоб такий наповнити треба ночі з три працювати.

Скіфи, власне, теж мислили у подібному з греками напрямі.

Однозначно, у нас водилися свої Тілі Уленшпігелі.

Протолабутени

Еемм...а де серед Рюриковичів конунг Ігор, перепрошую ? Це ж безпосередньо син того самого Рюрика що започаткував династію. Отак от завжди. Чоловікові з таким іменем щоб хоч якось потрапити в історію треба обов'язково напоїти кавою Найєма...Ну і Ольги немає теж. Харизматична ж дама була. Ну добре-добре. Держава переживала своє становлення, ці правителі були першими і стосовно якихось власних знаків собі та іншим голову ще не заморочували.

Ярослав Мудрий. Епічний дядько був. І не тільки тому, що заснував першу вітчизняну бібліотеку.

Наче головні архітектори особливо і в університетах на вчилися, але якось же побудували все це.

Нарешті. Чи не краса, правда ? Які лінії, яка пластика. Шедевр. Я про диван, якщо ви щось не те подумали. Другий поверх, саме час зробити перепочинок. Але вітраж теж гарний.

От справді не розумію. Всі оці охи-ахи дівчат, мовляв лицарська доба, поєдинки, романтика.  Ну да, «Легенда про Монтроза» і «Айвегно» Вальтера Скотта рулять, але що, блін, романтичного в тому, що тебе віддають заміж за невідомого тобі якогось бородатого мужика щоб заключити вигідну торгівельно-митну угоду с Саксонією ?

Біля цього експонату на диво довго крутився якийсь чоловік з вусиками.  Він був тут коли ми прийшли, залишився тут коли рушили далі. Ну крутився то й крутився. Може чоловік кандидатську пише на медієвістичну тему, а може з тещею проблеми. Буває.

Ти польський крилатий гусар. Жечь Посполита од можа до можа для тебе не пустий звук і ти все життя кладеш на те, щоб утримати східні креси в тіні корони. Щодня у бою десь в на кордоні з Диким Полем якийсь козак може проломити твій шляхетський череп перначем чи спороти живота шаблею. А пофіг. Зато у тебе на шоломі таке мімішне сердечко є.

Ожига. Козацький многоствол. Каюсь, побачивши її перше про що подумав, так це про нашу бухгалтерію…

З ентузіазмом фоткаючись на фоні шикарної карети у попередньому залі дами категорично відмовляються запєчєтлєваться на воні ось цього давньоукраїнського лєксуса. А дарма. В Полтаві, наприклад, панянки приблизно на таких і їздили на світські раути. Досить колоритно виглядало, коли світська левиця 17 століття одягнена за всіма канонами тогочасної моди викидала з брички дошки щоб пройти від транспорту до будинку - вулиці Полтави познайомляться з бруківкою дещо пізніше...

Шо характерно – рублі (російські і радянскі) справжні, купони і гривні – «зразки». #зрада?

Спочатку не зрозумів, що у відділі грошей робить національний костюм. Потім дійшло. Намисто зроблене з дукатів. Знову ці буси.

Якщо це справжня книга, то може не треба її так мордувати зберігаючи у такому положені...

Трретій поверх. Привіт, ріднесенький ! Але ж ні, це експонат і сідати на нього не можна.

Штори не справжні. Перепитали у співробітниці.

…буси, зрештою, доконали телефон, тому фотографії робити вже не було технічної можливості. До цього моменту їх, фотографій, вийшло біля трьох сотень. Та й зрештою, говорити з іронією про експозиції наступних залів зміг би хіба якийсь аутист - змагання 1917-20, друга світова, дисиденти, Афганістан, Донбас...

П.С. Шикарний заклад, прекрасна колекція. Три години проминули абсолютно непомітно. Ясна річ, з екскурсоводом було б інформативніше. Співробітниці музею вмикали світло у залах щойно ми туди заходили. З одного боку - сервіс і турбота про відвідувача. З іншого - все ж таки це національний музей і це якось неправильно коли такий заклад змушений економити на електриці...