Музей Ханенків

Вихідні кожен проводить по-своєму. Звісно, якщо вони, вихідні, у вас є. І безперечно все залежить від кількості наявних життєвих сил після робочого тижня щоб спромогтися на щось більше ніж перегляд чемпіонату Швеції з кьорлінгу. Так чи інакше, а вихідні у кожного різні...

...хтось меланхолійно відпочиває – рибалить на явно підталому льоду та ще й під електропроводами з напругою у кілька тисяч вольт.

…хтось, від нічого робити закидає елементи гардеробу на дерева парку і вони самотньо висять там уже пару місяців.

… деякі відчайдухи вештаються музеями. 
Власне, про візит до одного з них і піде мова нижче.

Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (інфопортал Києва ставить ім’я Варвари наперед, в офіційній же назві спочатку вказується Богдан), як дехто говорить, колись мав всі шанси конкурувати за величиною колекції з Ермітажем. Але події минулого сторіччя, що хвилями накочувалися на місто і відповідно на базований у ньому музей помножені на хронічну клептоманію всіляких редисок призвели до того, що маємо те що маємо. Тільки на ресурсі Lost Art заявлено чотири з половиною сотні зпи***ених втрачених з музею картин. В рази більше загубилось тихенько, «бєз шума і пилі».

Структурно колекцію поділено на дві частини – «Західне мистецтво» та «Східне». Навіщо потрібна така морока з дробленням колекції і окремо оплачуваним входом до кожної - історія скромно замовчує. Як і рядовий «Закаспійського інтернаціонального революційного пролетарського полку імені товариша Августа Бебеля» товариш Сухов я подумав, що «Восток це дєло тонкоє» і пішов дивитися на колекцію «Західного мистецтва». Та й до того ж, вже так сталося, що всі ми тепер еуропейці, тож треба бути в темі.

На порозі музею два голуби наввипередки змагалися у швидкості стрибків сходами. Почали вони ніби то одночасно, але білий як чесний пацан послідовно стрибав з одної на наступну, а от сірий перелітав по кілька штук за раз, тому й в підсумку дійшов до фінішу першим. Мораль ? Та немає тут ніякої моралі.

Вхідні двері нахабно реготали у вічі Арсенію Петровичу і всьому чесному люду який долучився до реформування МВС. Може я щось пропустив, але наче з літа минулого року в Києві офіційно за правопорядком стежить виключно поліція. Тобто вже десь пів року як. Ніякої міліції. Та по ходу в музей про це не повідомили. Ну правильно, мало картин розтягли по світу, треба ще трошки полякати грабіжників неіснуючою організацією. Можна контакти народної дружини хобітів із Ширу вивісити.

Після гардеробу мало місце спілкування на касі, де запропонували купити дозвіл на фотографування за 150 грн., і квиток на перегляд ще й східної колекції. Оскільки гамлетівське «йти чи не йти» зі сходом уже вирішилося, відкритим залишалося тільки питання фото. Зрештою, фотографувати дозволили безкоштовно, але настійливо рекомендували робити це без спалаху, інкаше у відповідь гарантувалось застосування фізичного насилля.

Перший експонат, що стоїть прямо вході – оцей мужик-метальник диска. Чи шо він там робить за задумом митця. Може танцює під мотивчик AC/DC.

Це при тому, що відразу позаду цієї статуї, у темному запиленому закапелку під сходами стоїть інша фігура, більш відома і знаменита. Так це лише її копія, то явно не ТА сама Венера (а може це навіть взагалі не громадянка Мілоська), але особисто я б саме її поставив на вхід. І не змушував би відвідувачів мати першим кадром своїх спогадів від побаченого у колекції, пі*ьку "ето самоє" якогось давньоантичного мужика.

Робочий кабінет Ханенка. Читати книгу, пити чай з бергамотом із сервізику...ну а шо.

Страшний сон штукатура чи укладача плитки – плитка з унікальними малюнками. 

Явно не було у чоловіка свого часу годного маркетолога. Що за назва у картини, хто таку назву купить ? У ресторанах же не кажуть «фарш з трупів гусей», а кажуть «фуагррра». Хоча, хто їх тих художників зрозуміє. Богема. Той же да Вінчі не особливо заморочувався, що там скаже замовник – взяв собі аванс у клієнта за картину, і спокійнесенько малював свою «Монну Лізу» до кінця життя…

Сходи в цьому музеї справді епічні. Замість фоткатися на фоні різного шопопало ось цілком пристойне місце для фотографування. Антуражик чимось скидається на Хогвартс.

Ні, це не ліжко Владіка Цепеша. Всього лише «коссоне» – ящик для посагу у італійок. Таких скринь в експозиції штук шість-сім. Навіть подумав спочатку, що найшла коса на камінь і у Ханенків стався якийсь там гендерний перекіс з дітьми – або забагато синів (і вони притарабанювали до дому ось ці скриньки), або забагато дочок. Виявилося, що обидві гіпотези хибні. Просто Ханеко збирав увесь годящий антикваріат який бачив, тому й скуповував свого часу ці «коссонетки» у макаронників.

Дивні малюнки на вході/виході з колишньої їдальні. Містично. Як це могло сприяти здоровому травленню не розумію. Але красиво.

Середньовічна мініатюра, «Щаслива київська родина заплатила комуналку за січень місяць»

Іспанська кімната. Стелею скаче мрійник дон Кіхот на своєму Росінанті / картина з Санчо Пансою / Гламурний французький годинник.

Пильний і суворий погляд місцевих сісурітіз.

Голландський живопис це таки щось з чимось. Навіть не хочеться особливо про нього єхидничати. Пітер Брейгель вєлік ! Тобто не велосипед, а талановитий митець, картини котрого можна дивитися годинами. Ну добре, не годинами але на пів годинки пропасти так точно реально. 
Ніяк не можу сприйняти, як на такому непривітному клаптику землі як Нідерланди люди, що мусили в буквальному сенсі відвойовувати землю у моря знаходили час і натхнення на творення таких от шедеврів. Ще й у час непривітного середньовіччя. І вже остаточно гублюся в здогадах як це наші ще не приробили ноги усім цим картинам.

Позуючи для цієї картини мала Рита Пилипівна добровільно мучилося кілька днів. В повному бойовому наряді, з укладкою на голові, непорушно кілька годин нормально не дихаючи. І все за ради ось такого селфі.

До речі про дитинство. Особисто для мене стало відкриттям, що раніше (до того як Володька у Пітері заліз на броньовика) серед дворян існувала практика до семи років хлопців і дівчат вдягати однаково.

Ну або цю жінку на вхід поставити. А то бач, заперли аж на другий поверх. Дискометуна сюди, від гріха подалі...

 В продовження теми скульптур. Сильна така композиція. Два амури. Під ними два серця. Одне уже роздавлене, як той часник на котлети та от через те, що робити з другим, у пернатих, здається, виникла дискусія. Французи, що з них візьмеш. Драму, драму їм подавай.

Ну начебто все. Насправді, там є ще багато, дуже багато на що можна і треба подивитися, тож відвідати як мінімум один раз цей заклад варто. 

П.С. До теми експонатів

П.П.С. Брейгель форева.