Бібліотеки та медіа - "вдарити" адвокацією по змі ?

Часи, коли європейські чи арабські обивателі ладні були кілька тижнів під палючим сонцем і піщаними бурями долати африканські пустелі верхи на верблюді виключно заради відвідин Олександрійської бібліотеки; коли хранитель бібліотеки Лауренціана у Флоренції вважався фактично другою особою в державі; або часи династії Цін за якої не зважаючи на те, що чотири з семи бібліотек країни обслуговували виключно імператора, очільник держави все одно не мав права забрати жодної книжки додому почитати на дозвіллі - минули.

Як не сумно визнавати, але бібліотеки сьогодні займають далеко не перші позиції серед місць, які сучасна людина прагне регулярно відвідувати хоча б раз на тиждень. На щастя, бібліотека всупереч цьому таки існує, адже важливість виконуваної нею функції лишається беззаперечною.

 

Звісно, не все так погано - бібліотека ніколи не втратить свого читача, за що завжди сторицею віддячать йому неповторними відчуттями від блуканнями лабіринтами книжкових сторінок. Все-таки читати написане кілька сотень, а то й тисяч років тому, миттєво долати тисячі кілометрів лиш беручи до рук творіння французької, японської чи аргентинської поліграфії, відчувати аромат книги котра несе на собі печать минулих років, жадібно «з’їдати» до останнього абзацу сторінку за сторінкою та навіть просто банально, з манірною меланхолією пана Обломова, насолоджуватися виглядом бастіонів книжкових шаф…погодьтеся, це дорогого вартує і навіть терабайти оцифрованих книг не стануть цьому повнокровною альтернативою.

Очевидно з великою долею справедливості шпетити за нинішнє недостойне відвідування бібліотек варто Інтернет, але все таки однією з причин такого стану видається відсутність масштабної реклами бібліотек, їхнього ціле направленого, якщо завгодно «лоббістського» «просування» у медійний простір.

Телевізор дивляться всі. І до того, ж далеко не один раз на тиждень. Якщо і є такі герої, що добровільно відсторонили себе від блакитного екрану і ризикнули спробувати жити без щоденного споглядання творчих діянь мавпоподібного Дмитра Коляденка, осяяного величчю талану повелителя ножиць і гребінців пана Звєрєва, переможця чемпіонату м.Судак з прицільного метання мікрофонів у журналістів Філіпа Кіркорова - то всі ці відчайдухи вже точно не обходяться без інформаційних чи розважальних ін’єкцій з радіоприймачів, друкованої преси чи хоча б всюдисущого Інтернету. Іншими словами мас медіа (mass media) присутні в житті кожного з нас. В тій чи іншій мірі. Бібліотеки ж, на жаль, ні, і до того ж не присутні вони і в медіа…

Отже пропонуємо чотири способи спроб популяризації бібліотек. Саме спроб, бо реклама досить тісно пов’язана з грошима і поняттям «рентабельність», а відтак потребує професійного економічного моніторингу. Висловлене в жодному разі не претендує на статус панацеї. Сказане є радше простими думками в голос.

Телешоу. Те що телевізор дивляться всі, або більшість українців це факт. Це з’ясували. І бібліотека має потрапити в усі ці телевізори, це, принаймні, видається як не життєво необхідним, то принаймні бажаним. Цитуючи пана Роднянського все це «звучить банально», але ж в немає нічого неможливого у цьому світі.

Отже, суть ідеї. Створення телешоу, назвемо його приміром «Тиждень у бібліотеці». Формат подібних телепрограм обмежує їх 20-25 хвилинами ефіру. Прив’язуємо його до графіку роботи бібліотеки – це 7 днів. Відтак, необхідно створення 7 сюжетів (по одному для кожного дня ефіру) з сімома різними локаціями тривалістю 20-25 хвилин. Так, робота в бібліотеці це не буремні будні бійців ВДВ, відомих спортсменів чи житія столичного бомонду. Але. Все це можна поєднати.

Для 7 сюжетів необхідно 7 камео (ка́мео (англ. сameo — мініатюрний, епізодичний) — у широкому розумінні поява у фільмі якоїсь знаменитості, спеціально запрошеної продюсером або режисером.). Пошуком і «вербуванням» цих знаменитостей займеться телеканал, головне правильно подати суть ідеї та вірно її оформити, зацікавивши продюсерів каналу у потенційній рейтинговості подібного проекту.

А тепер уявімо, до прикладу: в понеділок форвард київського «Динамо» Артем Мілевський весь день працюватиме у фонді Президентів: спілкуватиметься з відвідувачами, осягатиме специфіку роботи у бібліотеці і все це на фоні численної колекції оригінальних подарунків. У середу Михайло Михайлович Поплавський цілісінький день працює у відділі систематизації, а у неділю на пульті охорони видаватиме бланки для читачів і перевірятиме чи не проніс хто бува без дозволу ноутбук чи фотоапарат Світлана Лобода.

Можна зробити формати такої передачі «виїзним» і робити випуски таких передач з бібліотек різних міст країни.

Реклама на вулицях. Метро, тролейбуси, трамваї, автобуси, маршрутки, сітілайти, рекламні щити… Багато на них можна побачити закликів прийти до бібліотеки ?

В жодному разі не варто нав’язливо, у стилі пензля Моора тицяти з плакатів на перехожих пальцем і владно запитувати: «А ти записався до бібліотеки?». Ефект можливо і буде, але не той що потрібен, і до того ж, скоріше за все, нетривалий. Ніхто нічого не буде робити з примусу – людина повинна сама захотіти прийти до бібліотеки. Потрібно м’яко, не нав’язливо, але цікаво і інтригуюче-креативно подавати рекламу бібліотечних установ.

Мова може йти, до прикладу, про самі будинки (тобто робити рекламу «зовнішню»), в яких розміщено бібліотеки. Наприклад, на рекламному щиті (рекламній площі газети, журнала) подається репродукція монументально-декоративного панно «Болі землі» (автори В. І. Пасивенко та В. М. Прядка), з вестибулю НБУВ. Поруч подається запитання: «Британський музей ?...Ні, це НБУВ. Відвідай свою бібліотеку !».

Також можна, і потрібно, рекламувати бібліотеку «внутрішньо», акцентуючи увагу на книжковому репертуарі доступного для читачів. Знову ж таки, на рекламний щит (рекламну площу) розмістити репродукції прижиттєвих видань Оноре де Бальзака, Віктора Гюго, Олександра Дюма які нині зберігаються у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника. Додаємо до них підпис: «Щоб відчути французьку класику не обов’язково летіти у Париж. Відвідай ЛНБУ !».

Подібних «малюнко-фразових» комбінацій, безумовно кращих, глибших і оригінальніших, на ґрунті українського бібліотечного простору  цілком реально створити тисячі. Кожна без винятку з когорти українських бібліотек має  власну «родзинку», необхідно лише вміло її подати на загал.

Історія рідкісної книги яка є у фонді (як, коли, де і ким вона була видана, яка її історія з часу «народження» до сучасності), минуле будівлі бібліотеки (час і умови побудови, архітектор, за яких умов будівля переживала різні періоди), бібліотека і відомі постаті які її відвідували в дитинстві чи вже у часи своєї слави – все це можна «розкручувати» і вмонтовувати у рекламні сюжети, котрі підніматимуть у суспільстві рівень цікавості до бібліотеки.

Українські VIP і реклама. Поєднання першого і другого «рецептів». Створення лінії постерів, плакатів де зображувалася сучасна вітчизняна зірка, а поруч писався креативний заклик-пропозиція прийти до бібліотеки чи просто читати книги.

Так, це нагадуватиме проведений не так давно російський проект, але ніщо не заважає внести в нього власний, український колорит. На теренах східної сусідки створили достатньо сміливі, але разом з тим креативні асоціації: «світська левиця» Ксенія Собчак з плакату говорила: «Ніч з «Мартіном Іденом була незабутньою», а рокер Ілля Лагутенко зізнавався що: «З’їв «Собаче серце» у 13 років».

Що заважає українцям зробити щось подібне ? Євро 2012 звісно добре, але не варто забувати і про інше, правда ? Це прекрасно, що до України приїде сам Вейн Руні, чи Карлес Пуйоль або Томас Мюллер та рано чи пізно, вони поїдуть.

Можна асоціативно «обіграти» сюжет «Роксолани» Павла Загребельного та Ані Лорак, сюжет «Тараса Бульби» Миколи Гоголя та Братів Кличко, творчість Тараса Шевченка та Андрія Шевченка, Івана Франка та Руслану Лижичко.

4. Проникнення в пресу (газети, журнали, Інтернет) Організація конкурсу серед студентів, школярів опублікованих ними у ЗМІ статей-есе присвячених бібліотеці. Учасники повинні написати та опублікувати у ЗМІ, або розмістити на Інтернет сайтах власні тексти присвячені бібліотекам. Теми можуть бути найрізноманітнішими, всі карти в руки організаторам  подібних змагань. Конкурсанти можуть як ділитися емоційними враженнями від власних візитів до бібліотек, досліджувати історію бібліотеки, або навіть давати поради. В рамках подібних конкурсів бібліотеки можуть отримати у своє розпорядження чи не най прискіпливіших ревізорів, які вказуватимуть(за їх наявності) на хиби або недоліки в роботі бібліотеки, і пропонуватимуть варіанти їх усунення.

P.S. Як говорив Джим Керрі в одному фільмі: « ось такі пироги». Проте, щоб втілити все запропоноване у життя, напевно, не обов’язково бути Брюсом Всемогутнім:)